Той самий застосунок на телефоні. Головне рішення одне: телефон нічого не виконує — він показує те саме, що показує Mac, і просить Mac діяти. Усе решта випливає з цього.
Десктопна Bulava — не звичайний застосунок. Вона запускає процеси, читає й переписує файли, друкує в живий термінал, керує чужими вікнами і знімає екран. Нічого з цього на телефоні немає і не буде.
Але в Bulava вже є готова відповідь на цю саму задачу. Виконавці теж не мають прав на керування Mac — тому вони просять Bulava, а вона одна виконує і записує, що зробила. Телефон стає ще одним, хто просить. Нічого нового вигадувати не треба: канал уже працює щодня.
Не картинка екрана і не сирі дані. Це важливо, бо різниця в обсягах величезна.
Хто зараз працює, на чому спинився, скільки лишилось ліміту. Кілька кілобайт, які змінюються кожні кілька секунд — їх можна слати постійно.
Десятки мегабайтів на диску Mac, вкладення — сотні. Телефон тягне тільки відкриту сторінку відкритої розмови, а вкладення й кадри — поштучно, коли в них тицьнули.
Половина того, що Bulava зберігає, уже готова їхати по мережі як є. Друга половина — те, що вона обчислює на льоту — ні: ці типи ніколи не мали залишати процес. Це найбільша окрема робота в усьому проєкті, і вона вся на боці Mac.
Винести моделі Bulava в окремий пакет, який збирається і для Mac, і для iPhone. Вони вже майже не залежать від платформи — це перевірено, а не припущено.
Тут же дописати серіалізацію живої половини стану й ту саму версійність, за якою обидві сторони розуміють, що вони про одне й те саме.
Mac віддає стан змінами, а не цілком. Кожна команда з телефона йде в конверті: що робити, над чим, і яку версію цього телефон бачив. Mac перевіряє умови заново в мить виконання — вердикт не приїжджає з телефона.
Два правила, які роблять різницю між іграшкою і робочим інструментом: відповідь на питання прив’язана до конкретного питання, а команда — до свого номера. Тоді відповідь ніколи не ляже на вже інше питання, а повторена після обриву команда не виконається двічі.
Телефон знаходить Mac у тій самій мережі й говорить із ним напряму. Ніякого сервера, ніякого посередника. QR на екрані Mac передає його ключ — після цього підмінити Mac уже не вийде.
Робота тут не пропадає: мова й протокол ті самі, що поїдуть далі. Просто це найдешевше місце, щоб довести, що вони правильні.
Поза домом усе те саме, але знайти одне одного складніше, а подекуди й неможливо без посередника. Що з цього випливає — нижче, в окремому розділі.
Вимога «мобілка показує, що дозвіл дається тільки з компа» правильна, але межа проходить у трьох місцях, а не в одному. Злити їх докупи — це знову відправити людину робити руками те, що машина може сама.
| Рівень | Що це означає |
|---|---|
| Телефон просить — Mac робить | Довіра до тек, встановлення рушія. Натиснув на телефоні — зроблено, нікуди йти не треба. |
| Mac відчинить двері | Входи в акаунти й установлення інструментів. Телефон запускає, але завершує людина біля Mac: вхід неможливо натиснути дистанційно. |
| Тільки біля Mac | Доступ до екрана, диска, мікрофона. Це вікна самої macOS — вона навмисно не дає жодному застосунку натиснути там замість людини. |
Перша стіна з дозволом, до речі, буде на телефоні, а не на Mac: щоб побачити Mac у домашній мережі, iOS спитає окремий дозвіл, і відмову не можна перепитати з коду.
Можна. Підключення теки на Mac потребує лише рядка шляху — вікно вибору файлів це просто спосіб отримати цей рядок, і на телефоні його замінює список тек, який показує сам Mac. Обхід теки теж робить Mac: він єдиний знає, що всередині, і відповідає одним словом — репозиторій, тека з репозиторіями, звичайна тека, git-сховище.
І саме тому це найнебезпечніша річ у всьому застосунку: з неї виходить файловий провідник по чужому комп’ютері. Безпечною її роблять три обмеження.
Список тек, які Mac погоджується показувати, задається на Mac. Вище нього телефон не піднімається,
а шлях перевіряється після розгортання символічних посилань і .. — інакше
вихід за межу ховається в самому шляху.
На Mac ти обираєш теку у вікні системи, і сам цей жест і є згодою. Звідси жесту немає: телефон лише називає шлях. Тому віддалене підключення дає читання, а «можна змінювати» — окреме рішення. Для теки, обраної на Mac, усе лишається як було.
Перегляд і обхід теки не роблять ні проєкту, ні git. Скасування не лишає порожніх записів, а команда, надіслана двічі через обрив, не дає другого продукту.
Документи, Робочий стіл, Завантаження та зовнішні диски лишаються за системним дозволом macOS. Телефон не вгадує, чи він уже даний: показує фактичний стан і, коли доступу немає, каже піти до Mac.
Спершу вони пробують знайти одне одного і говорити безпосередньо. Сервер при цьому працює як довідкове бюро: допомагає зустрітися і далі в розмові участі не бере.
Так виходить не завжди. Мобільні оператори ховають телефони за спільними адресами, і частина мереж прямого шляху не дає взагалі. Тоді байти йдуть через ретранслятор. Тому чесне формулювання не «твій трафік ніколи не проходить через мій сервер», а «мій сервер не може ні прочитати його, ні щось наказати». Перше — обіцянка, якої не можна дотримати; друге — властивість, яку можна довести.
Ретранслятор коштує трафіку, тож видно має бути і те, яким шляхом іде з’єднання, і скільки сесій ретранслюється. У прототипі це «Спосіб зв’язку».
Готових рішень справді багато, і свою криптографію писати не треба. Але вони закривають одну половину задачі, і важливо не сплутати, яку.
| Готове бере на себе | Писати доведеться самому |
|---|---|
| Шифрування каналу, обхід мереж, ретрансляція | Перевірку кожної команди на Mac: чи цьому пристрою взагалі можна те, що він просить |
| Сполучення через QR і ключі пристроїв | Список дозволених тек і перевірку шляху після розгортання посилань |
| Відкликання пристрою зі списку | Щоб відкликання діяло всередині вже відкритої сесії, а не з наступного з’єднання |
Різниця між стовпчиками — і є відповідь на «а раптом хтось влізе в чужий комп’ютер». Шифрування доводить, хто говорить, і нічого не каже про те, що йому дозволено просити. Другого стовпчика не дає жодна бібліотека, і саме він тут важить найбільше.
Канал поверх WebRTC — найперевіреніша річ у списку, вона працює в кожному відеодзвінку на світі. З однією умовою: при сполученні телефон запам’ятовує ключ Mac, і далі з’єднання, яке цьому ключу не відповідає, не доходить до застосунку взагалі. Перевірку треба вбудувати в саме встановлення каналу, а не лишати окремим кроком: забутий, він нічого не зламає одразу, і стане помітним тоді, коли хтось цим скористається.
Чого б не брав — вбудований VPN на кшталт Tailscale. Керування пристроями там готове, але телефон дістає доступ до Mac на рівні мережі, а це ширше, ніж потрібно: загублений телефон стає дорогою до всієї машини, а не до одного каналу, кожну команду в якому Mac ще й перевіряє.
І те, що часто пропускають: телефон сам стає копією даних — він показує розмови, отже зберігає їх. Шифрування на пристрої, ключ, який не переїжджає на відновлений телефон, і Face ID на вхід — теж частина цієї відповіді.
Він доводить одне: що всім на телефоні можна користуватися і що межі видно там, де вони справді є. Він не доводить, що з’єднання встановиться в чужому Wi-Fi, що стан зійдеться після довгої перерви і що команда не виконається двічі. Це перевіряється тільки роботою.
Ще дві речі, які краще знати зараз, ніж потім. Дзеркало живе, поки живий Mac: коли він спить, телефон може лише показувати збережене, і ретранслятор цього не рятує. А в правилах App Store є окремий пункт про застосунки, які дзеркалять десктопну програму: він дозволяє це в межах домашньої мережі й нічого не обіцяє поза нею. Питати Apple, під який опис підпадає Bulava, треба до того, як обрано остаточну форму.